кольоровому фон≥ наносили майст≠ри
орнаментальн≥ мотиви. ¬перше розписувати дит¤ч≥ дерев'¤н≥ точе≠н≥ ≥грашки почав
—. “индик, а згодом до нього приЇдналис¤ “. Ћопачак, ё. ‘еренц та багато ≥нших.
ѕоступово розпис розви≠вавс¤, зм≥цнювавс¤, складавс¤ у визначену
художньо-декоративну систему. ≤ндив≥дуальна творч≥сть окремих майстр≥в
зливалась з ко≠лективною, що спри¤ло збагачен≠ню традиц≥йноњ художньо-техн≥чноњ
основи розпису сьогоденною нова≠торською практикою. 60-т≥ роки були часом
своЇр≥дноњ актив≥зац≥њ розпису. —тарш≥ майстри заохочували мо≠лодших, ¤к≥
розробл¤ли нов≥ моти≠ви ≥ в≥дт≥нки кольор≥в. “аким чи≠ном сформувалась народна
школа декоративного розпису. —ьогодн≥ важко назвати вс≥х майстр≥в, бо з кожним
днем приход¤ть нов≥, з своњм ≥ндив≥дуальним художн≥м по≠черком. “ехнолог≥чний процес цього роз≠пису зводитьс¤ до таких прийом≥в. ѕриродний
кол≥р дерева покрива≠ють ацетоновим лаком. ѕ≥зн≥ше грунтують фарбою червоного,
чор≠ного або зеленого кольору. «нову покривають лаком, висушують ви≠роби ≥ нанос¤ть
кольоровими фар≠бами орнаментальн≥ мотиви. ожен майстер маЇ св≥й п≥дх≥д до
грунтуванн¤ фону дл¤ розпису. ¬ажливо, що в≥н був р≥вним, блис≠кучим, не
тьм¤н≥в, не виступав крапельками тощо. ƒл¤ цього нав≥ть враховують атмосферн≥
умови. ¬ дощов≥, волог≥ дн≥ фарба по≠в≥льн≥ше висихаЇ ≥ втрачаЇ по≠лиск Ч
ЂматуЇї, тому грунтують вироби в пог≥дн≥, сон¤чн≥ дн≥. «в≥дси видно турботу про
фон ¤к основу дл¤ розпису. ¬иконують розпис тоненькими пензликами, зробленими з
шерст≥ кота, встав≠леноњ в гус¤че перо. –озписують вироби ан≥л≥новими фарбами, ¤к≥ розвод¤ть в ацето≠новому б≥лил≥,
старанно њх розти≠раючи ≥ розм≥шуючи. ожен май≠стер ЂмаЇ свою м≥ркуї, тобто
к≥ль≠к≥сть порошка дл¤ розведенн¤ в ацетоновому б≥лил≥, в залежност≥ в≥д чого
кольори набувають р≥з≠них в≥дт≥нк≥в, р≥зного звучанн¤. јцетонове б≥лило швидко
висихаЇ, ≥ тому розпис треба наносити в прискореному темп≥. ƒо основи то≠ченого
виробу прикр≥плюють мета≠левий дротик з гачком на к≥нц≥. «а цей дротик берутьс¤
вироби в руки дл¤ розпису, дл¤ суш≥нн¤ во≠ни п≥дв≥шуютьс¤ гачком на сто¤ку.
ЂЅеру в руки вир≥б ≥ малюю, що в голову прийдеї,Ч по¤снюЇ в≥до≠ма майстрин¤
розпису ћар≥¤ ѕун- д¤к. ƒивна психолог≥¤ творчост≥ майстринь, вони не
повторюють орнаментальн≥ мотиви своњх по≠друг, твор¤ть ≥ндив≥дуально, а вс≥ разом
працюють в Їдиному харак≠тер≥ рослинно-кв≥ткового розпису. ¬ прац≥ вс≥х
майстринь в≥дчуваЇ≠тьс¤ добре розум≥нн¤ ≥ своЇр≥дне в≥дчутт¤ форми. ўоб гарно
роз≠писати вир≥б, треба вз¤ти його до рук 10Ч20 раз≥в, малюючи за кожним разом
¤кийсь мотив або ¤кусь деталь. —п≥вв≥дношенн¤ пра≠ц≥ токар¤ ≥ майстрин≥ розпису
Ч важлив≥ сторони творчост≥. “окар≥ виточують вироби сувен≥рного ха≠рактеру:
копилки, боч≥вочки Ч го≠ризонтальн≥ на н≥жках ≥ вертикаль≠н≥ на п≥дставц≥ Ч
основ≥, жбанки, ложки, кружки, писанки тощо. ј майстрин≥ розпису придають њм
художню завершен≥сть, розм≥щую≠чи орнаментальн≥ мотиви в≥дпов≥д≠но до форми
виробу. ¬они тонко в≥дчувають форму. Ђ оли добре виточений вир≥б, його хочетьс¤
в руки брати ≥ малюЇтьс¤ на ньому кращеї,Ч по¤снюють ж≥нки. —постереженн¤ над
процесами розпису майстринь даЇ можлив≥сть