Народна художня творчість — од­на з важливих областей соціалістич­ної культури. Лише за Радянської влади вперше в історії людства створено умови для успішного роз­витку народної культури, в тому числі й народного декоративно- прикладного мистецтва. «Соціа­лізм,— як підкреслив Л. І. Бреж­нєв,— не тільки відкрив трудящим масам широкий доступ до духовних цінностей, а й зробив їх безпосе­редніми творцями культури» Народне мистецтво є оригіналь­ним художнім явищем. В ньому ви­явлено талановитість, невичерпність життєствердної сили народу. «На­родне декоративно-прикладне ми­стецтво,— відзначається в постано­ві ЦК КПРС «Про народні худож­ні промисли»,— активно впливає на формування художніх смаків, збагачує професіональне мисте­цтво і виражальні засоби про­мислової естетики. Творчість на­родних майстрів користується за­гальним визнанням у нашій країні і за рубежем». Така висока оцінка народної художньої творчості зо­бов'язує до глибокого і всебічного вивчення явищ народного мисте­цтва, пізнання закономірностей його розвитку і вироблення обгрун­тованих наукових рекомендацій щодо спрямування дальшого роз­витку художнього творчого про­цесу.

Комплексне дослідження народно­го декоративно-прикладного мисте­цтва окремого району дозволяє з'ясувати причинні взаємозв'язки і закономірності розвитку даного осередку як мистецького організ­му. А порівняльний аналіз особли­востей творчості різних регіонів дає цінний матеріал для певних наукових узагальнень.

Україна здавна славиться мистець­кими осередками, традиційними школами художньої творчості. За­гальний характер декоративної творчості українського народу ви­значили місцеві особливості, що сформувалися в різних районах України під впливом конкретних економічних, соціально-історичних та природних умов. Високими естетичними якостями і своєрідністю відзначаються тво­ри народних майстрів в таких, на­приклад, відомих традиційних цен­трах художньої творчості, як Опі- шня, Богуслав, Дибинці, Дігтярі, Решетилівка, Клембівка, Кроле- вець, Косів та ін. Помітно виділяє­ться в цьому плані Яворівщина — етнографічний район, який склався в XVII ст., розміщений в півден­но-західній частині Львівської об­ласті. Він охоплює нинішній Яво- рівський адміністративний район і частину території сусідніх з ним Нестерівського, Пустомитівського, Мостиського, Городоцького райо­нів. В силу певних історичних, природних, соціально-економічних умов тут сформувались своєрідні особливості художньої народної декоративної творчості, що явля­ють одну з виразних і показових сторін народного мистецтва не тільки Львівщини, а й цікаву грань усього українського радянського де­коративно-прикладного мистецтва загалом. На Яворівщині інтен­сивніше, ніж у сусідніх районах, розвивалися традиційні види на­родного декоративно-прикладного мистецтва: вишивка, ткацтво, ви- бійництво, художня обробка дерева (плоске, рельєфне, ажурне та круг­ле різьблення), розпис, гончарство, плетіння з лози, соломи, рогози, витинання тощо. Тут з покоління в покоління передавалися, шліфу­валися, кристалізувалися, вдоско­налювалися, а головне, збереглися

¹ Брежнєв Л. 7. Про комуністичне виховання трудящих. Промови і статті. К., 1974, с. 403.