живало б≥льше 20 шевц≥в, 10 кова≠л≥в,
9 кравц≥в, 27 гончар≥в 13. яво≠р≥вськ≥ купц≥ вели жваву торг≥влю
медом, воском, червцем з багатьма м≥стами, особливо з≥ Ћьвовом 14. «
другоњ половини XVII ст. яво≠р≥в стаЇ одним з центр≥в пол≥тич≠ного житт¤ ѕольщ≥.
¬ м≥ст≥ пра≠цювала друкарн¤. ” ¤вор≥вському замку знаходивс¤ корол≥вський мо≠нетний
дв≥р. ” корол≥вському зам≠ку в≥дбувалис¤ переговори з по≠слами р≥зних крањн.
“ак, у 1711 р. ѕетро ≤ в яворов≥ в≥в переговори з французьким, ≥тал≥йським по≠слами,
з семиградським кн¤зем –а- коц≥ та молдавським посланцем 15.
–ем≥сники яворова змушен≥ були виконувати повинност≥ за профе≠с≥Їю. ¬ замку
працювали слюсар≥, бондар≥ та ≥нш≥ рем≥сники. «а лю- страц≥Їю 1765 р. в яворов≥
у шев≠ському цеху працювало 33 майст≠ри, в стол¤рному Ч 24, в гончар≠ському Ч
25, ткацькому Ч 120 16. ÷ехи мали своњ статути, прив≥лењ, ¤к≥
регламентували виробничу та громадську д≥¤льн≥сть др≥бних ви≠робник≥в.
«береглис¤ цехов≥ ц≥- хи 17, ¤к≥ засв≥дчують ≥снуванн¤ ≥
спец≥ал≥зац≥ю окремих рем≥сник≥в яворова. Ѕули у м≥ст≥ ≥ рем≥сники, ¤к≥ не мали
окремих цех≥в, наприк≠лад золотар≥, мельники, р≥зники, пи≠вовари, воскоб≥йники
тощо. «бут вироб≥в зд≥йснювавс¤ через нала≠годжену торг≥влю в пост≥йних ма≠газинах,
¤тках, на базарах та ш≥сть раз≥в на р≥к на спец≥альних вели≠ких ¤рмарках.
ѕожвавленню ре≠м≥сничого ≥ торговельного житт¤ певною м≥рою спри¤ло наданн¤
яворову в 1772 р. статусу в≥льного корол≥вського м≥ста. ѕ≥сл¤ загарбанн¤
√аличини авст≠р≥йський ур¤д з метою колон≥зац≥њ направл¤Ї туди поселенц≥в, ство
рюЇ навколо яворова н≥мецьк≥ ко≠лон≥њ. “аким чином, украњнське населенн¤
опин¤Їтьс¤ по сус≥дству з пол¤ками, н≥мц¤ми, татарами.
ќстанн≥ свого часу були вз¤т≥ в полон ≥ ¤к знавц≥ рем≥сничоњ справи працювали в
яворов≥ ≥ його око≠лиц¤х 18. ожна ≥сторична епоха вносила
певн≥ зм≥ни у розвиток домашньо≠го виробництва, м≥ського ≥ с≥ль≠ського ремесла
явор≥вщини. ѕо≠ступово зб≥льшувалось тут число майстр≥в у цехах, в≥дбувалис¤
зм≥≠ни в спец≥ал≥зац≥њ, виникали нов≥ промисли. ¬ цьому процес≥ важли≠вими були
питанн¤ економ≥ки ≥ торг≥вл≥. ќсновним зан¤тт¤м насе≠ленн¤ ≥ дал≥ лишалось
землероб≠ство. ќднак п≥щан≥ та глинист≥ земл≥, зайн¤т≥ л≥сами та болотами, не
забезпечували прожиткового м≥≠н≥муму. якусь можлив≥сть одержа≠ти додатковий
зароб≥ток давали промисли: плет≥нн¤ з лози, рогози ≥ соломи, р≥зьбленн¤ по
дереву, гончарство, кушн≥рство, ткацтво тощо. Ќа територ≥њ краю, на баз≥ давн≥х
художн≥х традиц≥й, почали вид≥л¤≠тис¤ окрем≥ рем≥снич≥ центри. ¬же у XVI ст.
вид≥л¤лись так≥ осеред≠ки, ¤к явор≥в, ян≥в, Ќемир≥в, ра- ковець, кожен з ¤ких
мав своњ особливост≥ розвитку. “ак, територ≥¤ околиць Ќемирова була заселена в
XIII ст., а м≥сто виникло в 1570 р. “ут прожива≠ли торговц≥, рем≥сники,
землероби. ѕров≥дним промислом цього м≥ста було ткацтво, майстри ¤кого об'Їд≠налис¤
в цех, що мав св≥й статут, переписаний ≥з статуту ¤вор≥всько- го цеху ≥
п≥дтверджений в 1624, 1682, 1757 рр. 19 ћ≥сту було нада≠но
магдебурзьке право, що спри¤≠ло розвитков≥ р≥зних ремесел. Ѕуло в≥дкрито склад
сол≥, ¤ку привози≠ли з прикарпатських копалень Ч Ђжупї. –ем≥сниче виробництво,
особливо паперове, поставило Ќе≠мир≥в в число важливих осередк≥в украњнських
промисл≥в XVIII ст.